Вінок "НІЖНІСТЬ"

Мегедь Оксана, 15 років, 9 клас - гурток "Берегиня"

ВІНОК "ВЕСНЯНИЙ"

Чорноіванова Олександра,                                                          15 років, 9 клас - гурток "Берегиня"

Вінок "Яскравий спогад"

Юлія Карандєєва, 15 років,            9 клас - гурток "Берегиня"

КУПАЛЬСЬКИЙ ВІНОК

Голуб Олеся, 15 років, 9 клас - гурток "Берегиня"

Підсумки проекту « Мій край – легенда»

Проект « Мій край – легенда» був надзвичайно цікавим. Тема проекту нас захопила одразу, бо вона пов'язана з квітами. Квіти – це радість, яку нам подарувала природа. Навіть просто дивлячись на квіти, людина отримує велике задоволення, гарний настрій. Сааме такі почуття були у дівчат, які працювали у проекті. Але проект був не тільки цікавим, а й дуже корисним, пізнавальним для учнів.
Основною метою роботи у проекті були дослідження про український віночок, виконання вишивки вінків за створеними квітковими композиціями.
Учні зібрали багатий матеріал про символічне значення вінків, види їх, відомості про квіти та рослини, які використовують для плетіння вінків. Під час цієї роботи учні глибоко вивчали інформацію про вінки й квіти з історії, літератури, народознавства, біології. Створюючи композиції вінків, учні вдосконалювали навички малювання, уміння гармонійного поєднання кольорів, а при вишиванні віночків – техніку вишивання.
Працюючи над проектом, учні вчилися користуватися різними джерелами інформації, виконувати дослідницьку роботу, відбирати матеріал, оформлювати його, використовуючи комп’ютерні технології.
Учні значно збагатили свої знання, покращили вміння вишивати, а також отримали навички роботи над проектом й висловили бажання брати участь у різних проектах.

Ніна Барзиловська, керівник проекту

МІФИ, ЛЕГЕНДИ ПРО КВІТИ

                               ВОЛОШКА

Одного разу небо докоряло рослинам хлібного поля за невдячність: ” Усе, що населяє землю, складає мені подяку. Квіти шлють пахощі, ліси – таємничий шепіт, птахи – чарівні співи, лише ви стоїте вперто і мовчите ”.
- Це неправда, ми зовсім не невдячні. Ми прикрашаємо землю морем зелені, і в нас
немає іншого способу висловити свою вдячність. Ми не можемо піднестись до тебе, дай нам таку змогу, і ти відчуєш нашу ласку і любов.
- Гаразд, - відповіло небо. – Ви відчуєте ласку і любов небес, я зійду до вас.
І небо наказало землі виростити серед колосків сині квіточки, шматки його самого. Відтоді серед хлібного поля квітнуть квіти, а колосся хилиться до них і шепоче найніжніші слова любові і поваги.

БЕЗСМЕРТНИК

Був час на землі, коли поміж квітами почалися незгоди. Запишалися Лілія, Тюльпан, Півонія, Нарцис, Троянда, що тільки вони потрібні, людям, бо приносять їм насолоду своєю красою і незрівнянними пахощами.
Нащо засмучувати землю отим сміттям: Любистком, Волошками, Барвінком, Деревієм, Незабудками. Ні вигляду, ні запаху. Вся земля має цвісти нами, — категорично розсудили пишні квіти. Почалася справжня квіткова війна, і багато квітів пропало назавжди з лиця землі. Зібралися якось посланці всіх квіткових родів та й пішли до Бога на раду. Кожний доводив свою правоту. Суперечкам не було кінця. Одні брали красою, а інші —лікувальними властивостями. Лише одна безіменна квіточка сиділа мовчки і не озивалася. Вислухав Бог усіх, а потім звернувся до тої квітки:
— А ти чого мовчиш? Хіба тобі байдуже до тієї суперечки?
— Мені гірко слухати оту хвальбу. Раз ми є на землі, значить, має бути на ній місце усім нам. Ми — твоє творіння, святий Боже.
Бог згідливе кивав головою.
— Мене турбує інше, — продовжувала безіменна скромна квітка.
— Ти дав нам, Господи, дуже короткий вік. Дуже короткий час милуєо ми своєю красою людей. Прийде зима, і сумно людям без нас. Продовжи нам віку, Господи, щоб ми могли служити людям цілий рік. Бог, схвильований такою любов’ю цієї маленької квіточки до людей, запитав:
— А як тебе звати, мудра Квіточко?
— Немає в мене імені, Господи.
— Імені немає, а звертається до Бога з порадами, — кричали пишні квіти.
— Буде тобі ім’я, — сказав Бог. — Від сьогодні і довіку бути тобі Безсмертником.
Від того часу став Безсмертник тією квіткою, що дарує нам свою красу і здоров’я цілий рік.
Чорноіванова Олександра, учениця 9 – Б класу , гурток „Берегиня”

Вінок - символіка квітів

Жито - символ життя; плодючості, достатку; здоров'я, щастя; символ неперервності роду, етнічної свідомості, духовності українців.
Жито - одна із найдавніших злакових культур на Землі. Зерно, колосся, снопи, хліб стали ритуальними, символічними ще з часів Трипільської культури. Праукраїнці, одвічні хлібороби, розглядали жито як основу життя. В.В.Колесов наводить такі цікаві лінгвістичні докази.
Майже все, що пов'язано з існуванням живих організмів, людини, слов'яни позначали коренем жи-. Напр., "жила" /вена - по ній тече кров , що дарує життя. "Жило" /житло/ - місце проживання людини. "Жиръ" /жир/ - у давнину це слово означало їжу взагалі. "Животное" - тварина. І, звичайно, "жито" - хліб, плід, колос. "Жиця" /волосяна нитка/ - символічна носійка життя / "Животъ" - живий /про органічні форми життя, земне існування.

Лілія - символ цноти, чистоти, непорочної краси; у Біблії лілія - емблема краси таємного нареченого і нареченої в глибокому взаємному коханні; ознака витонченого смаку, розкоші, вишуканості; багатства; надії на достаток; благовоління; поваги. Водночас вона - символ смерті, відданості, помсти покійника, квітка Пресвятої Діви.
Греки приписували їй божественне походження із краплин молока матері богів - Юнони, що годувала маленького Геркулеса. Лілія була відома давнім персам, навіть їхня столиця називалася Суза, тобто "місто лілій". Тому і в гербі її як символ непорочної краси містилось кілька цих квітів. Красу лілії розхвалює сам Господь і ставить її вище всього прекрасного одягу Соломона. "Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, - не працюють ані прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі не вдягався отак, як одна із них". З красою лілій порівнюється краса таємного нареченого і нареченої в глибокому взаємному коханні. "Я - саранська троянда, я долинна лілія! Як лілія між тереном, так подруга між дівами! /
М. Золотницький у книзі "Квіти в легендах і переказах" пише, що на святі у центрі була троянда, але біла лілея все одно правила за ознаку витонченого смаку, розкоші, вишуканості, багатства. Саме тому римляни мали лілію за символ надії на достаток, і зображення її карбувалося на римських монетах як очікування народом блага. Крім того греки й римляни вбачали у ній символ непорочності, тому й увінчували молодих вінками з лілій та пшеничного колосся за ознаку чистого повного достатку життя, якого їм бажають.
Лілія зустрічається як емблема королів, невід'ємний елемент прапорів, гербів. У гербі Людовика IХ Святого вона була разом з маргариткою. Три лілії були зображені на його прапорах під час хрестових походів. Вони означали: співчуття, правосуддя, милосердя, три доброчесності царствування цього "найдобрішого короля". Хоч пізніше вона стала тавром каторжан.
Квітку дуже любили в усій Європі, а у Франції вона вважалася виразом найвищого благовоління й поваги. На всіх католицьких землях її вважали квіткою Пресвятої Діви, внаслідок чого зображення Божої Матері тут постійно прикрашають гірляндами з лілій.
У Німеччині її називали квіткою смерті. Щоразу той із братів, хто мав померти, нібито знаходив за три дні до смерті на своєму стільці у церкві білу лілію. Вона у німців, як і надгробна троянда, - свідчення то відданості, то помсти покійника. За народним повір'ям, її ніколи не садять на могилі, вона сама виростає тут під впливом якоїсь невидимої сили і з'являється переважно на могилах самогубців та людей, що загинули насильницькою смертю. Якщо вона виростає на могилі вбитого, - це ознака невідворотної помсти, а якщо на могилі грішника - то прощення й спокутування ним гріхів.

Мак - символ безмежності зоряного світу; Сонця, зорі; сну і смерті; плодючості, заспокоєння; швидкоплинного життя; красивої дівчини; безневинно пролитої крові /у християнстві/; надійного оберега від нечисті.
Мак у міфопоетичних системах світу пов'язувався у першу чергу зі сном та смертю. Римська богиня Церера ходила по землі, і за кожним її кроком виростала вогниста квітка. Зібравши букет маків, богиня засинала. Грецька міфологія змальовує образ вродливого юнака Мікона, перетвореного після смерті у мак. Макова голівка була символом плодючості і заспокоєння, атрибутом Афродіти, Гери, Кібели У християнській літературі поширений мотив про те, що маки ростуть на крові розіп'ятого Ісуса Христа. Отже, мак - символ безневинно пролитої крові.
На думку О. Братко-Кутинського, символ магічного маку такий же давній, як і калина "Макові зерна, - вказує він, - як символ безмежності зоряного світу і його астральної сили й досі зберігають своє значення. І досі мак освячують двічі на рік - на Маковея і на Спаса. Найяскравіше таке значення символу виявляється у різдвяному обряді приготування ритуальної страви - куті, де макові зернята символізують безконечну множинність зірок Всесвіту
В усній народній творчості мак - символ красивої дівчини /"Гарна дівка, як маківка", "Дівчина, як маків цвіт", "Як маківочка", "Як мак процвітає" /про людину у повній силі і красі/.
Водночас мак пов'язувався із хтонічними істотами, смертю. Напр.: "маку наївся" - очманів; "на мак розбити" - вщент; "маком сісти" - загинути/. Окрім того, мак - видюк /польовий/ був надійним оберегом від лиходійства відьом, упирів, нечистої сили. Ним обсипали навколо хати, у хліві.
Часто навколишній світ, оселя зіставлялися саме з маком /"Сей світ, як маків цвіт", "Збудуй мені світлоньку з макового цвітоньку" /Словарь української мови / /. За даними С. Килимника, однією із магічних веснянок", скерованих на високий урожай городньої рослини була веснянка "Мак".
Окрім того, мак символізував світанкову зорю /"Ой зацвіла маківочка, зачала бриніти"/, швидкоплинність людського життя /"Пройшов мій вік, як маків цвіт"/.
Іноді найдорожчу людину - матір - порівнювали із маківкою /"Да нема цвіту, світлішого над маківку, Да нема роду, ріднішого над матінку"/.
У літературі образ маку символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну /Ординці воїна скришили, На землю впало тіло біле І, наче зерно, проросло, А влітку маком зацвіло.../ М. Стельмах/.
За астрологічними гороскопами, рослиною людей, народжених 1-10 березня, є Мак. Шлях його "всіяний терном. Треба вірити у свої сили - тільки так Мак може досягнути успіху"

Троянда - символ небесної досконалості та земних пристрастей; часу і вічності, життя та смерті; плодючості; краси; цнотливості; мовчання і таємниці; у християнстві - символ раю, Діви Марії, небесного блаженства і водночас страждання.
У світовій символіці золота троянда означала досконалість, червона - бажання, пристрасть, красу, довершеність. Біла - невинність, голуба - недосяжність і неможливість. В алхімії троянда символізувала мудрість, духовне відродження.
У Древній Греції та Римі троянду вважали емблемою весни, повної життєвої краси, кохання, недовговічності життєвих благ, непорочності, символом закоханості, а також радощів, розкоші, витонченості.
Гілками із троянд впереміжку із миртовими гілками у греків освячувалися наречені. Трояндами прикрашали двері будинку, пелюстками встеляли шлюбне ліжко. Їх кидали до ніг переможців.
Однак троянда була й символом смерті, весною вона цвіте не тільки на радість живим, але й для втіхи померлим. Коли римляни відправляли поминки, головну роль на них відігравали троянди: їх ділили між присутніми, гірляндами прикрашали могили. Греки носили троянди на голові і грудях як знак трауру, як символ короткочасності, плинності нашого життя. На надмогильних пам'ятниках часто розвішували бутони троянд, що символізувало нескінченність.
Спочатку у християнському мистецтві троянду прославляли як райську квітку, символ чистоти і святості. Пізніше вона стає символом Богородиці, яку уявляли сидячою в раю серед трояндових квітів. За легендою, архангел Гавриїл зробив для Богородиці три вінки: із білих, жовтих і червоних троянд. Вінок із білих троянд символізував її радість, із червоних - страждання, а із жовтих - славу. Червона троянда стала символом крові Христа, що страждав. Білі троянди в середні віки називались також трояндами Магдалини: кажуть, нібито вони втратили свій колір від пролитих на них сліз каяття Магдалини.
В українській традиції троянда - символ краси, кохання

Троянди й виноград - символ єдності двох важливих сторін людського життя; насолоди від краси природи та мистецтва і творчої праці на благо людей; духовно багатого життя народу; поєднання духовного і сущого, божественного і земного; діянь людського розуму і фізичної праці; краси людського життя.
Троянди й виноград - символ єдності двох важливих сторін людського життя; насолоди красою природи та мистецтва і творчої праці на благо людей
На думку В.М.Борщевського, троянди й виноград символізують духовно багате, красиве життя народу.
Троянди й виноград належать до найдревніших культур на землі. Люди здавна поклонялися красі, витонченості троянди та корисності, плодючості, жертовності винограду. Смик Г. у статті "Біблійні рослини" пише: "Щонайбільшої шани у святому Писанні зажив виноград та його плоди й продукт - вино! Саме виноград серед ще кількох видів украй потрібних людям рослин посів чільне місце. Він є символом смиренного, покірного способу життя, працелюбства, благополуччя, достатку і спокою. Загалом же виноград у Біблії згадується понад 115 разів.
Гроно винограду одночасно символізує плодючість і жертовність, бо із нього роблять вино, зокрема, вино кольору крові. Йому відводиться символічне значення божественного Ягняти, яке зображувалося між колючками та гронами винограду.
Троянда /див. Троянда/ у світовій культурі є символом досконалості краси, витонченості. Більш конкретні символічні значення мають кольори троянди та квітів. Біла і червона троянди - символи печалі і любові, голуба троянда - символ нездійсненного, неможливого, золота - символ абсолютного успіху. Троянда, що має сім пелюсток, символізує священне число 7 /сім напрямків простору, сім днів тижня, сім чудес/, а троянда, що має 8 пелюсток, символізує відродження /
У древніх греків троянда була царицею квітів і мала свою символіку. "Греки носили квітку на голові й на грудях як символ жалоби, нетривалості нашого життя, котре так само швидко в'яне, як запашна троянда. У квітці троянди греки вбачали символ нескінченності, що виявлялася у її круглій, без початку і кінця, формі, саме тому на грецьких надмогильниках, пам'ятниках можна зустріти букет троянд.
Якщо в Греції троянда була то символом кохання і краси, то ознакою глибокого смутку, у римлян в часи республіки вважали її атрибутом суворої моралі, нагородою за видатні діяння. Із падінням Риму вона стала символом розкоші і розпусти. Окрім того, троянда для римлян першої республіки була священною квіткою і символом мовчання. У католиків троянда - небесна заступниця добрих справ.
В історії Англії троянда була символом горя, а червона троянда - символом меча і смертельної рани. У середньовіччі троянда стає знаком різних таємничих товариств /
Поєднання духовного і сущого, божественного і земного діянь людського розуму, духу і фізичної праці містить у собі образ троянди й винограду у людському суспільстві. М.Т.Рильський у 1957 році видав збірку поезій "Троянди й виноград". Цей образ сприймається як натхненна пісня про красу людського буття, красу мистецтва і природи, про творчу працю, що не з примусу, а за покликом серця приносить моральне задоволення, робить життя людей цілеспрямованим, потрібним:

У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.
                                                      Л.Кожуховська.

Фіалка - символ смутку, смерті, але водночас емблема пробудження природи; девіз Афін; знак невинності, скромності, цноти, чистоти; беззахисності, відданості своєму коханому.
У греків фіалка вважалася квіткою смутку і смерті. Нею прибирали смертне ложе і могили молодих, дочасно померлих двічат. Символічне значення фіалки пов'язане із легендою про переслідування чарівної дочки Атласа богом сонця Аполлоном і передчасне перетворення на чудесну фіалку.
Фіалка була також емблемою пробудження природи і водночас девізом Афін, котрі Піндар оспівав як заквітчане фіалками місто, а скульптори й живописці зображували у вигляді жінки з вінком фіалок на голові.
Після греків фіалка ні в кого не користувалася такою любов'ю, як у давніх галлів, для яких вона була символом невинності, скромності і цноти, тому нею посипали шлюбне ложе.
Любов до фіалки перейшла до нащадків галлів - французів, у котрих під час поетичних змагань, які відбувались щорічно в Тулузі, однією з вищих нагород була золота фіалка.
У багатьох європейських народів фіалку вважали емблемою чистоти, беззахисності, відданості й вірності своєму коханому лицарю. Її неодноразово оспівували поети, зокрема, сучасник Людовіка XIV французький поет Демаре, посилаючи знаменитій засновниці літературних вечорів Жюлі де Рамбульє вінок із фіалок, змушує цю квітку говорити про себе ось що: "Не маючи честолюбності, я ховаюсь у траві, скромна своїм забарвленням, я скромна також і вибором місця; але якщо коли-небудь побачу себе на вашому чолі, то з найскромнішої квітки я стану найкращою".
За народним сонником, фіалка приносить радість. Вона має здатність причаровувати. Для цього тому, кого хочуть причарувати, потрібно під час сну бризнути на повіки соком фіалки, а потім, коли він прокинеться, прийти і стати перед ним.
Голуб Олеся, 15 років, 9 клас - гурток "Берегиня"

Символіка квітів дерев

Вишня - символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі; матері; дівчини-нареченої.
У давнину вишня була одним із священних дерев далекої Японії та Китаю. Для праукраїнців вишня, за даними О.Шокала, - світове дерево життя Як відомо, колись слов'яни святкували Новий рік 21 березня. Це було свято весни, Новий рік споконвічних хліборобів. "У давнину в Україні, - підкреслює дослідник, - вишня була ритуальним деревом весняного новорічного обряду. Деревце вишні садили восени в діжечку, тримали його в хаті, а навесні, у березні, вишенька розвивалась і розквітала. По тому, як вона квітне, дівчата вгадували долю на цілий Новий рік. На думку Г.Лозко, назву "вишня" слід вважати прикметником жіночого роду, від форми "вишній", тобто "божественний" /порівняйте із словом "Все-вишній" /Всевишній/. Отже, вишня - це "божественне дерево", присвячене Сварогу /
Окремі дослідники зіставляють це слово із весняним сонцем у зеніті, тобто "вишнім" сонцем. Лінгвістичний аналіз етимології слова "вишня", зроблений нами, підтверджує думку про правильність зіставлення її з образом світового дерева, священного дерева життя.
По-перше, слово "вишня" - слов'янського походження, воно мало такі регіональні варіанти як "вишник", "вишника". Водночас слово "вись" /висота/ /світове дерево, як відомо, дуже високе, дістає кроною неба/ мало аналогічні форми - "вишник", тобто "вищий", "старший", "вишок" - вершина, шпиль.
Словник Б.Грінченка фіксує форму "вишній", тобто "верховний", а отже "небесний", "божественний". Водночас у Словнику вміщено фразу "Господи вишній, чи я в тебе лишній?", яку можна зіставити із фольклорним виразом "Ненько, моя вишня, Чи я в тебе лишня..." Отже, у свідомості праукраїнців вишня асоціювалася із небом, високим деревом життя, Богом. Окрім того, білий колір її цвіту асоціювався із святістю, бо "світ" - це "свят".
За даними М.Костомарова, слов'яни обожнювали саме світло як джерело життя, білий колір /пор. імена язичницьких богів Світовид, Білобог/. Споконвіку священні речі українців - білі /хата, вишиванка, хустина, рушник/. Священний птах лелека має біле забарвлення. Таким чином, безсумнівно, вишня була у наших пращурів Священним Деревом Життя, Матері-богині, України.
Відгомін цих вірувань знаходимо у творах усної народної творчості, українських письменників. У свідомості українців і нині вишня - це рідна домівка:"Садок вишневий коло хати" /Т.Г.Шевченко/. Або:"Як я любив у хмарах вишняку Твої білесенькі, немов хустини, хати" /М.Старицький/.
У поемі І.Я.Франка "Іван Вишенський" змальовано, зокрема, епізод, коли саме вишневий цвіт нагадав герою на чужині про рідну Україну і змусив повернутися із грецького Афону.
Ліна Костенко використала цей образ для опоетизації весни, кохання, нареченої:
Ще сніг ковтала повідь широченна,
І рала ждав іще тужливий лан.
А під горою вишня - наречена
Вже до віночка міряла туман.
У поемі І.Драча "Смерть Шевченка" вишневий цвіт асоціюється із безсмертям Великого Кобзаря.
Або ще такі рядки:
О, вишня - Матінко Всевишня -
Весь білий світ - то вишні цвіт.
Правічне дерево Вкраїни -
Її безсмертя в плині літ.

                                                Яблуко /яблуня/
- символ цілісності, земних бажань; попередження шкідливості перебільшення матеріальних бажань; символ початку всіх речей, плодючості; безсмертя та вічної молодості; таїни гріхопадіння діви Марії; людини; спокуси; дерева пізнання добра і зла; смерті і зла, розбрату і чвар; витримки, самопожертви в ім'я народу; батьківщини, Батьківщини.
На думку О.П.Знойка, одним із атрибутів язичницької богині Лади /богині гармонії, любові, Матері світу/ було саме яблуко, що символізувало першопочаток усіх речей. Світова міфологія знає численні образи та символи, пов'язані з яблуком. У кельтській міфології існував острів Аваллон /"острів блаженних"/, де нібито росли червоні яблука безсмертя, зупинявся навіть час /!/ Скандинавська міфопоетична система знає богиню Ідумн, яка володіла золотими молодильними яблуками, що давали богам вічну молодість.
У грецькій міфології був образ саду із золотими яблуками, які стерегли Геспереди. Їх, за міфами, одержала богиня Гера від Геї як весільний подарунок. Здобуття цих яблук - один із дванадцяти подвигів уславленого Геракла.
Як відомо, яблуко із написом "найпрекраснішій", підкинуте Єрідою /дочкою Ночі/, внучкою Хаосу трьом богиням, стало причиною Троянської війни.
Міфологія адигів вшановує Тхагаледжа - бога плодючості та землеробства. За переказами, він нібито подарував людям золоте дерево, на якому за один день /!/ спіє дивне яблуко - наполовину біле, наполовину - червоне. Жінка, яка страждає безплідністю, з'ївши білу половинку, народжує дочку, червону - сина.
За біблійною легендою, Єва, з'ївши заборонений плід /яблуко/ із дерева пізнання добра і зла, зробила "первородний гріх". За це разом з Адамом була вигнана з раю і проклята Богом.
У католицькій іконографії яблуко символізувало гріхопадіння діви Марії /див. Богородиця/, яке воно переборює через Благовіщення.
Шанованим у християн є яблучний /другий/ Спас 19 серпня у православних, 6 серпня - у католиків. За віруваннями, до цієї дати категорично заборонялося їсти яблука, особливо тим жінкам, у яких померли діти. Це пояснювали тим, що нібито Ісус Христос, Мати Божа роздають цього дня усім дітям-небіжчикам яблука. Обділеними залишаться саме ті покійні діти, матері яких порушили заборону.
Відомий міфолог, фольклорист О.Афанасьєв /Древо жизни. - С.220/ писав: "Жива вода та золоті яблука володіють однаковою творчою силою: вони однаково оновлюють немічного старця, роблять його квітучим юнаком...; хворому дають міць та здоров'я; мертвому - життя, потворність перетворюють на красу; безсилля - у богатирську силу..."
Красива легенда, казка, - скажете ви. Не поспішайте іронічно посміхатися. Справа у тім, що в останні десятиріччя вчені-фізики висунули гіпотезу про існування тахіонів - частинок, які мають швидкість більшу, ніж швидкість світла. Якщо колись вдасться збудувати тахіонний космічний апарат, то люди, повернувшись на Землю, стануть молодші, ніж були! Ось і казка про "молодильні яблука" у гіпотезах фізиків ХХ століття!
У літературній традиції відоме яблуко Вільгельма Теля - героя середньовічної легенди "Сказання про стрільця". Він відмовився виконати наказ австрійського намісника у Швейцарії Гесслера. За це В.Теля примусили зробити надлюдське: стріляти у яблуко, покладене на голову ... його маленького сина. Тель влучив у яблуко, виявивши величезну витримку.
В українській літературі яблуко - символ дівочої краси /гарна, мов яблучко/, кохання, чистоти, добра, батьківщини.
Напр.:
Білі яблуні у високості,
З медвянистою звадою,
Над захланністю і жорстокістю,
Над підлотою й зрадою.
                                           /А.Малишко/.
Або:
В янтарі дрімають тихі луки,
Може, сниться їм лапатий сніг?
Одпливли мої літа розлуки -
Я спішу до тебе на поріг.
Там твоє й моє лежить минуле,
Яблуні шепочуть вдалині.
Увійду у хату: "Не забула?"
І ти, певно, тихо скажеш: "Ні..."
                                                     /М.Стельмах/.
Голуб Олеся, 15 років, 9 клас - гурток "Берегиня"

МІФИ, КАЗКИ ЛЕГЕНДИ ПРО КВІТИ

БАРВІНОК
Жили колись давно чоловік з дружиною у любові і злагоді. А найбільшою потіхою для них був їхній синочок на ім’я Бар. У скорому часі виріс він гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці віддатися за нього. Сохло серце за Баром у однієї дівчини, котра мала за маму відьму. Посватався Бар до іншої, котра називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання.
І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої церкві до шлюбу.
Аж тут казна-звідки ворожка зі своєю дочкою. Ворожка стала перед молодими, проголосила своє прокляття і окропила їх чорним смердючим настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, вже нікого не було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною вороною. Кинулися до її дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою. Впала матінка Барова на те місце, де стояв її син, і скропила землю слізьми. І сталося диво: на очах у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненьким блакитним цвітом...
А назвали його Барвінком. І тягнеться він до хат, до батьківських могил. Кожна дівчина вплітає його у свій весільний вінок.

НЕЗАБУДКА
Коли Господь створив світ і дав імена всім творінням, то випадково забув назвати одну маленьку квіточку, яка росла на березі струмка. Тоді обділена квітка підійшла до трону Всевишнього і попросила і її не забути, дати ім’я. На це Господь відповів:” Тебе я не забуду, не забудь і ти Мене”. Ім’я твоє віднині Незабудка.

Австрійська легенда
Багато років тому наречений і наречена пішли на берег Дунаю гуляти. Раптом дівчина побачила край стрімкого берега невідому їй раніше квітку і захотіла дістати її. Хлопець відразу нагнувся, щоб зірвати квітку, але нога його ковзнула і він впав у річку.
Марно кликала дівчина на допомогу. А юнак боровся з течією, намагаючись утриматись на воді, та ніхто не відгукнувся. Він востаннє з’явився над водою і лише встиг крикнути коханій: ”Не забудь мене!”. Коли ж через кілька днів знайшли його тіло – у стиснутих пальцях була квітка.
Юна дівчина гірко плакала, і на могилі нареченого посадила квітку, яка відтоді має назву Незабудка.

КОНВАЛІЯ
Діана – богиня мисливства – у своїх лісових мандрівках любила підійматися високо в гори. Одного разу її підстерегли злі боги лісів і полів. Вони вирішили полонити її. Та красуня врятувалася втечею. Бігла так швидко, що аж піт стікав з її лиця рясними краплинами. І де ці краплини падали, там проростали чарівні конвалії.

Красень Ландиш безтямно покохав красуню Весну. І як не благав, щоб та назавжди з ним залишилась, Весна зробити цього не змогла. А коли вона пішла, то Ландиш плакав такими гарячими слізьми, аж кров йому виступила із серця і забарвила зелені сльози у червоний колір. Тим і пояснюється, що зелені плоди конвалії після достигання червоніють.

Чорноіванова Олександра, учениця 9 – Б класу , гурток „Берегиня”

Символічне значення квітів у вінку

Наші пращури одухотворювали кожне стебельце. Обрядові дії, пов'язані із рослинним світом, за віруваннями, мали забезпечити здоров'я, добробут сім'ї, плодючість землі, щастя.Вагомими символами стали на Україні калина /див. Калина/, барвінок /див. Барвінок/, васильки /див. Васильки/, вишня /див. Вишня/, євшан-зілля /див. Євшан-зілля/, жито /див. Жито/, зілля /див. Зілля/, квіти /див. Квіткова символіка/, мак /див. Мак/, тополя /див. Тополя/, яблуня /див. Яблуко/ та ін..Промовистими символами для українців, окрім названих, є явір, ясен, сосна, бузина, липа, мальва, конвалія, рута-м'ята, лобода.
Рута-м'ята - символ очищення, дівочості, цнотливості, відвернення злих духів. У Європі набула значення смутку, горя.У народній поезії українців це поширений фольклорний символ. Зустрічається у сполученні зі словами м'ята /рута-м'ята/, яра /молода/, зелена, сувора та ін. Вінок із рути означав дівування. Зів'яла рута - символ втраченої цноти. Часто рута символізує розлуку, самотність, нерозділене кохання, гірке життя. В українській літературі образ рути набрав дещо іншого символічного звучання. Наприклад, у поезії А.Малишка рута усимволізовує Україну, мову, пісню, її одвічне прагнення до волі:

Зійшла зелена вольна рута

На українському лану.

Або:

До своєї мови, що розкута,

Підвела у мудрості чоло.

І тому у пісні пахне рута

І Вкраїни б'ється джерело.

Чи:

Мій український кореню зелений,

Моя красуне, руто незабута!

Мальва - символ найдорожчого - любові до рідної землі, до свого народу. "Не було села, а в ньому хати, - пише В.Скуратівський, - де не палахкотіли б під вікнами мальви - ці незрадливі обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували: там земля мила, де мати родила!" /
Конвалія - символ дівочої чистоти, скромності; весни. У християнстві - емблема непорочної Діви Марії і символ пришестя Христа . В українській поезії конвалія символізує пробудження природи, цнотливість, дівочість, скромність:

У білих келихах конвалій

Осяйні перла гомонять.

Барвінок - символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам'яті про покійних; незайманості, цнотливості.Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками /підсніжник, пролісок/, вважали провісником весни. Його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських жител. Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця - як символ вічного усталеного буття. Ось як описує завивання весільного деревця М.Ф.Золотницький: "Наречений вирубує молоду сосонку або вишню й запрошує собі на допомогу товариша або родича, котрий одержує назву "боярина". "Боярин" вносить гільце до хати, стромляє у коровай. Тоді наречена, попросивши благословення, сідає з дружками за стіл, прикрашає гільця, в'ючи з барвінку гірлянди, складає букетики."Із барвінку молодому плели весільне сердечко. Рослину зривали через отвір калача, що спекла сестра. Г.Маковій у народознавчих оповіданнях "Затоптаний цвіт" приводить такі рядки.

Гой на небі три зірнички,

А на землі три сестрички.

Перша несе гостру голку,

Друга несе нитку шовку,

Третя несе барвіночок

Молодому на віночок.

- Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне, - казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір'ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях.Барвінок на могилах знаменує невмирущу вічну пам'ять про покійних. Тому один із видів барвінку /барвінок малий/ українці називають могильником, або хрещатим барвінком, а в Альпах його нарекли фіалкою мерців. До весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил - щоб шлюб міцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху крянгу барвінку із найдавнішої родової могили - щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту. Барвінок, за П.Чубинським - разом із ягодами калини - символ дівоцтва, незайманості. Про дівчину, що зганьбилася, казали:"Барвінчик свій потоптала", а ще співали, переважно в Західній Україні:

Бо у того жовнірчика ще й не одна буде,

Він втре вуса, засмієси, а за ню забуде.

Усі її товарочки будуть мати вінчик,

А у неї коло хати висохне барвінчик.

Барвінок - емблема викривальних сил. Він допомагає викривати відьом. Якщо почепити вінок з барвінку над вхідними дверима, тоді й відьму видно - вірили у народі.

Васильки - символ святості, чистоти, привітності та чемності; хлоп'ячої краси й добра.Васильки - запашна лікувальна трава із синіми квіточками, сильним стійким запахом. Колись на Україні селяни розводили їх побіля своїх осель. Васильки мали широке ритуальне застосування: їх клали за ікони, прикрашали хрести в церквах, святили на Маковія /1 серпня/, Спаса /6 серпня/. На Трійцю із васильків плели обрядові вінки. На думку етнографів, сакралізація цієї рослини пов'язана із легендами про знайдення хреста Господнього. На місці, де євреї сховали хрест Спасителя, виросла пахуча й цілюща трава, яку на Україні назвали "васильки". За іншою легендою, рослина одержала назву "від імені святого Василя Великого, який начебто за життя дуже полюбляв квіти й зелень і завжди прикрашав ними свою келію" /Г.Булашев/."Вінки з освячених васильків одягали на голову померлим дівчатам, ці ж квіти клали в труну" Васильки інколи були атрибутом весільної обрядовості, ними кропили молодих; з них робили купіль для дітей при хворобах.У фольклорі, літературі васильки символізують святість, чистоту, красу коханої:

Та вроди, Боже, троє зіллячок:

Перше зіллячко барвіночок,

Друге зіллячко любисточок,

Третє зіллячко васильочок.

Або:

"Без васильків і без рути спочивайте, діти" /Т.Шевченко/.

Чи:

Васильки у полі, васильки у полі,

І у тебе, мила, васильки з-під вій,

І гаї синіють ген на видноколі,

І синіє щастя у душі моїй. /В.Сосюра/.

Калина - символ вогню, сонця; неперервності життя, роду українців; України, батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любові, кохання, вірності; гармонії життя та природи; материнства; плодючості; символ нескореності та стійкості; українського козацтва; незрадливої світлої пам'яті; єдності нації; потягу до своїх традицій, звичаїв.

"Без верби й калини - нема України", - каже народна мудрість. У давнину калину висаджували у кожній садибі. Нею прикрашали найсвятіше - гільце /вільце/ молодої, весільний коровай, оселю. І проводжали у вирій на вічний спочинок теж із калиною. Чому саме вона стала глибоким народним символом?Вважаємо, що це зумовлено багатьма чинниками: кольором цвіту, плодів, формою, лікувальними властивостями, світоглядом, традиціями наших предків. Можливо, їх вражало те, що серед лютої завії гордо і нескорено палахкотіли вогнисті, блискучі кетяги. Ніякий мороз не міг здолати калину. Як і віковічний потяг народу до волі, краси, гармонії, правди...Етимологія слова "калина" пов'язана із поняттям вогню, води /див. Вогонь. Вода/ - першоелементами земного життя. Суцвіття білих віночків нагадувало сонце, а білий колір був сакральним. Насінини калини за формою дуже схожі на червоне серце. На Україні колись святим було материнське побажання: "Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!"Одним із найважливіших символічних значень калини було "чиста дівоча врода" /"А дівчина, як калина, личком рум'яная..."/. Символізувала вона і вірне, довічне кохання /"Та й зацвіла калиночка дрібненько, аби в парі прожили добренько"/. Ламати калину - означало виходити заміж, любити. "Символізуючи відновлювану від покоління до покоління кров українського народу, - пише О.Братко-Кутинський, - калина тим самим символізує його невмирущість, непідвладність часові... Єдинокровність, однак, пов'язує народ не лише в часі, а й у просторі. Отже, червона калина трактується як засіб магічного зв'язку між людністю України" /Братко-Кутинський О. Символіка світобудови. Українська традиція/ У фольклорі, народній уяві символом України виступала саме калина:

А ми тую червону калину

та й підіймемо.

А ми нашу славну Україну

та й розвеселимо!...

Червона калина стала також символом українського козацтва, війська. Філософськи глибоким є й символічний образ "калинового мосту". "Калина - символ розквіту, - підкреслює Б.М.Ажнюк, - міст - життя, що з'єднує два береги: молодість і старість /ширше: народження і смерть/. Перший берег вже за спиною /на ... мості/, попереду другий берег, і зворотного шляху немає. У філософському підтексті образу є поцінування життя в хвилину розквіту і ностальгія за тим, що минає" /Ажнюк Б.М. Мовні явища як етнокультурна цілісність Сумну символіку мала калина на хвилину вічної розлуки з дорогою людиною. Її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців. Цвітом або кетягами калини обвивали домовину. "Так символічно, - вказує С.Боруцький, - виражалася потреба постійного зв'язку людини з "тамтим світом", що хоч там небога знайде свою долю і вічне життя" /Боруцький С.

"А ми тую червону калину ..." І все ж кущ калини не був символом смерті. Навпаки, посаджена в головах калина символізувала продовження життя у рідні, народі, світлу пам'ять.

Голуб Олеся, 15 років, 9 клас - гурток "Берегиня"

Ворожіння на вінках під час свята Івана Купала

Обрядовий вінок плели на Купала. Івана Купала – давньослов”янське свято літнього сонцестояння. Серед українців Купала відзначала переважно молодь у купальську (іванівську) ніч. Свято поєднувало елементи культу Сонця, аграрної магії, очисних та еротичних обрядів. Купальський обряд проводився з 6 по 7 липня. Місцем святкування обирали береги річок, левади, луки чи лісові галявини, але з неодмінною умовою – наявністю води.
В обід до лісу або на луку йшли дівчата, щоб назбирати квітів для вінків. Дівка, яка втратила честь, не мала права брати участі в купальському святі, бо не могла одягнути вінок – його вона „загубила”. Потайки від хлопців вони плели віночки з живих квітів. Вірили, що трави і квіти, зібрані на Купала, мають особливо цілющі властивості. Вінки плели їз любистку, барвінку, волошок, м’яти, рути, череди та інших пахучих трав. При виплітанні вінків дівчата співали пісні..
А ми рутоньку посієм, посієм!
Зеленую руту, жовтий цвіт
Посієм!
А ми рутоньку пополем, пополем!
Зеленую рутоньку, жовтий цвіт
Пополем!
А ми рутоньки нарвемо, нарвемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт
Нарвемо!
А ми віночки спетемо, сплетемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт
Сплетемо!
А ми дівочок вберемо, вберемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт
Вберемо!
Після потоплення Купали дівчата, співаючи, йшли до річки ворожити. Вінки з прикріпленими свічками пускали на воду. Ворожіння на вінках – одне з найцікавіших і найпоетичніших дійств купайлівського обряду.
О. Воропай описує це дійство так: „І ось у темну купальську ніч на спокійній поверхні води пливуть десятки вінків із золотистими вогниками, віщуючи дівочу долю. А дівчата в цей час ідуть понад річкою й співають”:
В гаю зелененькім соловейко щебече,
Соловейко щебече;
Там дівчина мила віночок пустила
З барвіночку, з барвіночку.
Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку,
За миленьким, за миленьким...
Якщо віночок попливе за течією і щезне вдалині – заміжжя буде нещасливим, бо ймовірні часті розлуки. Якщо приб’ється до ближнього берега – суджений буде з місцевих, коли відпливе на протилежний бік – прийдуть свати з сусіднього села. Якщо вінок крутило і він тонув, то це віщувало смерть. Дещо пізніше на віночки дівчата ставили дві свічечки: жертву Богові на долю собі і судженому. Парубки, які ховалися коло річки нижче за течією, виловлювали вінки і поверталися з ними до дівчат. Дівчата впізнавали свої вінки і часто приймали це як долю, що обрала їм цих парубків за суджених.
Як оповідає О. Воропай, на Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини. „Коли вже парубок гуляє з дівкою, то старається зловити її вінок. Часом хлопці й на човни сідають та пливуть ловити вінки. Парубок знає, котрий вінок пустила його дівка: вона йому про це каже. Кожна дівка плете вінок, щоб можна було його пізнати: вплітає велику квітку – червону чи білу, а то часом стрічкою перевиває свій вінок чи якесь листя вплітає, щоб можна було впізнати. Пускаючи на воду вінки, дівчата на Полтавщині співали”:
По садочку ходжу, виноград саджу,
Посадивши та й поливаю,
Ой поливши та й нащипаю,
Нащипавши, віночок зів’ю,
Віночок зів”ю, на воду пущу,
Хто вінок пійме, той мене візьме.

Карандєєва Юлія, учениця 9 – А класу , гурток „Берегиня”

ЛЕГЕНДИ , МІФИ, КАЗКИ ПРО КВІТИ

ТРОЯНДА - ЦАРІВНА КВІТІВ

За легендою, що побутує в Ірані, троянда була подарунком самого Аллаха. До Аллаха прийшли якось всі діти Флори – богині рослин – і попросили призначити над ними володаря. Аллах вислухав і призначив володаркою квітів білу троянду, з гострими колючками, що оберігають її.
Коли соловейко побачив цю нову чарівну царицю квітів , то був так заворожений її красою, що в захопленні притис троянду до грудей своїх. Але гострі колючки вп’ялися йому в серце, і яскраво-червона кров зросила собою ніжні пелюстки дивовижної квітки. Ось чому безліч зовнішніх пелюсток троянди й досі зберігають рожевий відтінок.


У Греції відома така легенда. Троянда утворилась з білосніжної піни, що покривало тіло Афродіти, коли богиня краси й кохання вийшла з моря після купання. Побачивши на ній прекрасну, як і Афродіта, квітку, боги одразу обприскали її нектаром, котрий і надав троянді дивовижно-чарівного запаху. Однак нектар, який дарує безсмертя, не дав його троянді, бо деякі боги заздрили квітці. А тому троянда залишилась такою ж смертною, як усі, хто народжується на землі.

За іншою легендою, троянда своїм походженням завдячує богині полювання Діані. Закохана в Амура, богиня приревнувала його до прекрасної Розалії. Якось одного разу в лихому гніві вона схопила нещасну Розалію, потягла в терновий кущ і, зранивши колючками, позбавила життя.
Дізнавшись про тяжку долю коханої, Амур знайшов мертву Розалію і в горі заплакав. Його сльози капали, капали на терен, мов роса, і кущ почав розквітати дивними червоними квітами. Цими квітами були троянди.

МАК
Давньогрецька легенда
У підземному царстві Аіда жили два брати-близнюки: Гіпнос –Бог сну і сновидінь і Танат – бог Смерті. Прекрасний юний крилатий бог Гіпнос весь час літав над землею з маковими голівками в руках, на голові у нього був вінок із червоних маків. Виливав Гіпнос із ріжка снотворний напій, і ніхто – ні смертні, ні боги – не в силах були суперечити йому, навіть могутній бог Зевс. Всі, кого торкається Гіпнос квіткою маку, поринають у солодкий сон, бо в кожному маці покояться легкі сни. Навіть житло Гіпноса, царство сну, зображували засадженим квітками маку. Рідний брат Гіпноса – жахливий бог смерті Танат, якого боялись і ненавиділи і боги, і люди. Від величезних чорних крил його несе льодяним холодом. Ніхто із смертних не мине його. Лише двоє змогли перемогти бога Смерті – винахідливий Сізіф і могутній Геракл. На голові у Таната – вінок із маку, а в руках – перекинутий факел, який згасає. Мати Гіпноса і Таната – богиня Ніч, яку теж малювали в одязі, обвитому гірляндами маку. Отже, мак мав стосунок і до сну, і до смерті, і до ночі. Володар підземного царства Аїд дуже любив красивих молодих дівчат. От і вирішив він викрасти прекрасну Парсефону і однієї ночі здійснив він свій намір. Мати Парсефони – Деметра – богиня земної родючості – дуже зажурилася за дочкою і пішла шукати її по всій землі. Не знаходила спокою мати ні вдень, ні вночі, не в силах була зупинитися й спочити. Страждання нещасної матері викликали співчуття у бога Зевса. Повелів він зробити так, щоб за кожним кроком Деметри виростала квітка маку. Богиня, назбиравши великий букет, нарешті заспокоювалась і на деякий час засинала. З того часу мак вважається символом родючості, а богиня Деметра зображується у вінку з колосків злаків та квіток маку.

Давньоримська легенда

Коли з’явились на Землі перші люди, Природа попіклувалася про те, щоб вони не лише полювали, промишляли і добре працювали, але й спокійно відпочивали. Для відпочинку вона подарувала людям ніч, яка ховала од людей красу і здобич, щоб люди не могли бачити і нічого не робили. Але, не дивлячись на це, люди і в ночі продовжували свою діяльність. Відчувши своє безсилля, Ніч закутувала голову в туман і тихенько плакала. Від її гірких сліз на землі утворилася роса. Побачивши зажурену Ніч, Природа зжолобилась над нею і послала ії у чоловіки Сон. Удвох із чоловіком, гадала Природа, ночі легше буде заспокоювати людей і примушувати їх спати... І дійсно... Стало Ночі і Сну легше долати людей, але не усі їм підкорялись. Тоді Природа потурбувалася й про те, щоб у Ночі та Сну з’явились діти – Сновидіння, які могли б відволікати людей і примушували їх забувати про все на світі. Але одного разу не змогли Ніч, Сон та Сновидіння приспати стурбованого вкрай чоловіка. Він лежав серед ночі на запашному лузі і не міг ніяк заснути. Як не заспокоювала його Ніч, як не колихалися Сновидіння, як не закривав його повіки Сон – людина не спала. Знесилівши, Сон розсердився на власну слабкість, зі злістю увіткнув у землю царський жезл і полетів геть. Сновидіння закутали жезл повітряними мареннями, Ніч вдихнула в них життя. І жезл пустив корені, зазеленів і розкрився чарівними квітами. Так з’явився на Землі мак... У християнській міфології походження маку пов’язують із кров’ю невинно вбитої людини. Кажуть, ніби вперше мак виріс із крові розп’ятого Ісуса Христа. Відтоді й росте там, де пролилось багато крові.

ЛІЛІЯ

Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали татарські орди. Вони спустошували села, збиткувались над людьми.
В одному селі росли і розцвітали красиві вродою і станом чорноокі красуні. Ніжні, непорочні, як білий цвіт лілії.
Одного разу в село налетіли татари. Щоб не йти в неволю, дівчата втопились у бистрій річці. І в тому місці, де темна вода, на світанку з’явились білі пуп’янки невідомих квітів. Коли зійшло сонце, невідомі квіти розцвіли яскравим цвітом. А ввечері, з заходом сонця, ховалися від чорної ночі. З цього часу ці ніжні-білі квіти, яких прозвали ліліями, прокидаються разом їз сонцем ї ховаються разом з ним. Така легенда записана на Поділлі.
Чорноіванова Олександра, учениця 9 – Б класу , гурток „Берегиня”

Вінок в світовій символіці

“Ой вінку, вінку, хрещатий барвінку...”



Вінок - символ слави, перемоги, святості, щастя, успіху; скорботи, смерті; могутності, миру; Сонця; влади; цнотливості, молодості, дівоцтва.

Вінок має подвійну символіку. Це або увінчання шаною кого-небудь як переможця чи тріумфатора, або знак скорботи за померлим чи загиблим. Усі інші значення зводять, очевидно, до цих основних. Всього існувало 77 видів вінків – весільні, шлюбні.обрядові, лаврові, тернові, вінки з пташиного пір’я, вінки-діадеми , гуцульське гільце, уплітники.
У часи античності вінок /лат. corona/ одягали як бенкетний або застільний атрибут, котрий символізував щастя та талант. Таку функцію вінок виконував, коли при його допомозі прикрашали священні предмети та об'єкти, котрим поклонялися. Оратори одягали його під час своїх промов. Вінком нагороджували тих, хто відзначався на війні. Згодом він служив символом службової відзнаки. Звідси походить КОРОНА, символізуючи владу сеньйора або короля. Обидва значення символу притаманні вінку нареченої. Її прикрашали вінком - як знаком чистоти і незайманості, але разом з тим він означав і смерть попереднього життя та відродження нареченої в іншій якості. У традиціях Заходу наречена обов'язково одягала фльордоранж, тобто вінок, в який упліталися штучні білі квіти. Цей звичай був запозичений у арабів, де вінок з квітів апельсину /оранж/ символізував родючість. Увінчання особливо було поширене у Давній Греції та Давньому Римі. У греко-римській традиції вінок з квітів є діадемою Флори; з глоду або вербени - символізує весілля, з дубового листя - нагороду за врятування життя, з трави - нагороду римському воїну або рятівнику життя людини. В Греції вінком нагороджували переможців:"Олімпійських - з гілок маслини; істмійських - із соснових гілок; німейських - із петрушки" У наш час заведено увінчувати почесним лавровим вінком /лаврами/ переможців світових чемпіонатів, а також велосипедних гонок. За уявленнями древніх греків, саме лавр міг зняти провину з убивці та наділити пророка даром передбачення. Лавровим вінком увінчували учасника урочистого хорового ходу. У Римі лавр став символом могутності, перемоги, миру. На полководців, на честь яких робили тріумф, вішали /одягали/ лавровий вінок у храмі Юпітера.Пізніше лавровий вінок присуджували переможцям поетичних змаганнь. Звідси виникло слово "лауреат".

Вінок в українській символіці
Український віночок. Найулюбленішою прикрасою кожної української дівчини був вінок.
З ранньої весни до пізньої осені квітчали дівчата свої голови цим дивним створінням природи і рук людських. Цей своєрідний витвір мистецтва був начебто книгою душі дівчини. І кожен міг дізнатися по ньому, що коїться на серці у неї. Мовою символів, якими були квіти вінка, виражали свої почуття, стан душі, події, що відбувалися в житті, надію, свої прагнення. Віночок - не лише "знавець душі". Він ще "знахар душі", бо в ньому є чаклунська сила, що знімає біль і волосся береже. В Україні вінки мали сонячну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася з сонцем, котре сходить. Купальські та обжинкові вінки також були символами сонця, що пов'язано з ідеєю плодючості і добра. На свято Купайла дівчата кидали вінки у річку, шоб дізнатися про свою долю, свого судженого.
Вінки із стрічками протягом століть використовувалися століттями під час весілля. Не випадково народна творчість зберегла так багато висловів, пов'язаних із вінком: загубити вінок - втратити дівочу честь; як у вінку - дуже гарно; вінчатонько - маленький вінок. Як правило, дівочий вінок плели з квітів барвінку, маку, білого ромен-зілля, синіх волошок, чорнобривців, дикої рожі тощо. У народі вінки вважали надійним оберегом від усякої нечисті. Напередодні купальських, Зелених свят дівчатам належало вплітати поміж квітів полин, любисток, часник, які мали уберегти від мавок, упирів. Весільні вінки, за віруваннями, охороняли і від поганого ока. До віночка впліталось багато різних квітів. Переважна більшість із них широко використовувалась в народі як лікарські. Це деревій, звіробій, волошки, ромашки, цвіт і ягоди калини, барвінок, мак та ін. Почесне місце у вінку належить барвінку /див. Барвінок/. Він - символ вічного кохання, сімейного благополуччя, символ життя, безсмертя людської душі. Він прикрашає весільний вінок, груди нареченого, гостей, весільний коровай. З метою охорони до весільного вінка нареченої вплітали також полин-"траву над травами", один із найсильніших оберегів, мак-видюк, м'яту-руту. Влітку віночок сплітали із набору різних трав і квітів, а останнім у році був вінок із золотавого й червоного листя. Жила у народі наука плетіння вінка. Важливо було знати, як і коли плести, як зберегти квіти у вінку, яке зілля з яким має сусідити і т.п. Збирали квіти у певні дні й у певну годину в залежності від призначення вінка, при росі чи без неї. Категорично заборонялося вплітати до вінка листя і квіти "нечистого" зілля, як-от листя папороті, цвіт вовчих ягід, дурман, гірчицю, осот, осоку та ін. Перед виплітанням вінка квіти "очищали".
Вінок для українців має велике значення, це символ слави, перемоги, святості, щастя, успіху, могутності, миру, сонця, влади; цнотливості, молодості, дівоцтва. Плетучи віночки, дівчата співали: – заплету віночок, заплету шовковий на щастя, на долю, на милого вроду!
Збережімо наші вінки-вінчатонька, бо вони - пелюсткова душа, цвіт української нації!

Голуб Олеся, 15 років, 9 клас - гурток "Берегиня"

ЛІКУВАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ РОСЛИН І КВІТІВ

ПОЛИН гіркий знаний як засіб, що посилює апетит та поліпшує травлення, а також давній перевірений засіб від пропасниці. Відвар з полину рекомендують при сухому кашлі, при ревматизмі, для полоскання ротової порожнини при болі зубів.

ПОЛИН звичайний, званий в народі чорнобилем, мав також широке застосування . Наукова медицина дуже обережно ставиться до цієї рослини, в народі ж її віддавна цінують і наділяють різноманітною лікувальною дією. „Трава чорнобиль – мати есть всем травам”, - таку оцінку дають їй давні пам’ятки медичної літератури. Чорнобиль застосовували як засіб від простудних захворювань, туберкульозу, головних болей різної етіології, гінекологічних недуг, епілепсії, вживали при лікуванні ракових захворювань. Цим зіллям, зірваним на Івана Купала, перепоясувалися, щоб запобігти болю попереку при роботі.

ДЕРЕВІЙ – давній перевірений кровоспинний засіб, вживався при простудних захворюваннях, кашлі, запаленні легенів. Лікували цією рослиною жіночі недуги. Деревій разом з іншими рослинними інгредієнтами успішно застосовується при лікуванні виразкової хвороби шлунка, хронічних бронхітах та бронхіальній астмі.

РОМАШКА – засіб, що посилює зір і слух, зміцнює пам’ять. Настоєм ромашки користувалися для промивання гнійних ран, виразок, полоскали ротову порожнину при болях зубів, горло при ангінах, робили примочки при захворюванні очей, застосовували при подагричних опуханнях рук і ніг. Чай з квітів ромашки пили і при шлунково-кишкових і простудних захворюваннях, вважали добрим жовчогінним засобом. Широко вживали цю рослину при лікуванні жіночих недуг. Незамінною була і є ромашка в практиці дитячого лікування при простудних, шлункових та шкірних захворюваннях.

М'ЯТА вважається в народі рослиною широкої лікувальної дії. Це передусім перевірений засіб, що заспокоює болі в шлунку, поліпшує апетит, припиняє пронос та нудоту. М’ята має також чітко виражені сечогінні, жовчогінні, болетамувальні та потогінні властивості. Вважали її й ефективним засобом при легеневих, серцево-судинних та деяких шкіряних недугах.

БЕЗСМЕРТНИК (цмин пісковий).У науковій медицині використовують траву барвінку . З неї виготовляють препарат, який застосовують при гіпертонічній хворобі та серцебитті неврогенного характеру і вегетативних неврозах. З барвінку виготовляють препарати, які застосовують при головних болях як засіб, що розширює судини головного мозку.
У народній медицині траву барвінку використовують як кровоочисний, в’яжучий, легкий проносний і кровоспинний засіб, при кровоточивості ясен і зубному болю, неприємному запаху з рота, хворобах горла, а також при бронхітах, запаленні тонких і товстих кишок. Ця рослина отруйна, тому треба точно дозувати препарати з неї.
КАЛИНА. Ягоди калини тонізують організм, покращують роботу серця, корисні при спазмах судин, гіпертонії, неврозах, мають заспокійливу дію, їх використовують як сечогінний засіб. У народній медицині сік і відвар ягід із медом п’ють при простудних захворюваннях верхніх дихальних шляхів. Лікарське значення має кора. Кору калини застосовують як кровоспинний засіб.

ЛЮБИСТОК. Найчастіше використовують як сечогінний засіб у разі набряків серцевого та ниркового походження для поліпшення діяльності серця. Вживають відвар і в разі млявого травлення, метеоризму. Любисток поліпшує функцію органів травлення, має заспокійливі та болетамувальні властивості. Любисток вводять до лікувальної суміші, яку рекомендують хворим з виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки. Складові любистку сприяють відходженню мокротиння, тому хворим на запалення легень, хронічний бронхіт радять приймати порошок кореня любистку.
Любисток у наших прабабусь був поширеним косметичним та гігієнічним засобом. Настій коріння пили у разі гноячкових висипань на шкірі, тріщинок в кутиках рота. Відваром кореня мили волосся – це був лікувальний і профілактичний засіб від його випадання.

ВОЛОШКИ. Народна медицина з давніх часів широко використовувала волошки для зцілення багатьох хвороб. Настоєм промивали очі людям, в яких хворіють очі, виникає кон’юнктивіт або ж ячмені „замучили”. Настій тамує і зубний біль. А в разі поранень до ран прикладали подрібнене листя рослини.
Волошками у суміші з кропивою, нагідками, хвощем та чередою лікували фурункули та вугри. Примочки з самої волошки – добрий косметичний засіб для шкіри з розширеними порами. Всередину настій квітів вживають у разі застуд, особливо з кашлем. А найбільше цінували волошку у вигляді настоїв, відварів, настоянок га горілці як сечогінний засіб. Його давали хворим із серцевими набряками та сечокам’яною хворобою, як засіб, що регулює сольовий обмін, оскільки настої цієї рослини знижують концентрацію речовин (сечової кислоти, кальцію), з яких можуть утворюватися камені в нирках.
Ліки з волошок давали людям з хворою печінкою, зокрема, в разі гепатиту. Жовчогінні, протизапальні та спазмолітичні властивості рослин використовують також у разі дискінезії жовчних шляхів, холециститу, холангіту. Полегшували волошки стан хворих на малярію, жовтуху, навіть туберкульоз легенів. Відваром квітів жінки лікували білі.

НЕЗАБУДКА. Використовують її в народній медицині як засіб, що має протизапальні і кровоспинні властивості, а також такий, що зменшує виділення поту. Настій трави п’ють при хронічному бронхіті, кашлі, навіть при туберкульозі легень, що супроводжується нічним потовиділенням і схудненням. Зовнішньо застосовують настій для обливання та примочок при шкірних висипах, сухій екземі тощо.

НАГІДКИ (календула). Використовується народній медицині, офіційній медицині, косметології, а також у ветеринарії. З квіток календули виготовляють настойку, яка має противірусну, бактерицидну, реперативну, дезодоруючу дію.
Календулу застосовують як бактерицидний і протизапальний засіб при порізах, ранах, запальних і гнійних захворюваннях шкіри, слизової оболонки, для полоскання горла при захворюванні верхніх дихальних шляхів, при ангіні й ін.
Призначається у середину при хронічному гепатиті, холециститі, виразкової хворобі. Для полоскання порожнини рота та горла при гострому і хронічному фарингіті, катаральній ангіні, стоматитах, гінгівітах, пародонтозі та спринцювання при гострому вагініті й ерозії шийки матки. Зовнішньо для протирання шкіри в чистому вигляді. При ранах, опіках, відмороженнях використовують для примочок на уражені ділянки. При хронічному гнійному середньому отиті настойку закапують у вухо.

МАК. Лікувальні властивості маку добре знали народні цілителі і застосовували його як засіб снодійний та заспокійливий, здатний знімати приступи кашлю.
Фармакологічні властивості маку снотворного зумовлені наявністю в ньому наркотичних речовин, які використовують, як знеболюючий засіб при травмах, у до – та післяопераційному періоді, при сильних болях, від безсоння, зумовленого сильними болями. Рідше його призначають при сильному кашлі чи задусі, пов’язаній із гострою серцевою недостатністю. При багаторазовому, тривалому прийомі морфіну розвивається хвороблива пристрасть до нього – морфінізм, що супроводжується глибокими психічними розладами. У терапевтичних дозах препарати маку не пригнічують дихання, серцеву діяльність та функції шлунково-кишкового тракту. Алкалоїд маку, кодеїн, значно зменшує збудливість кашлевого центру, використовується при головних болях, невралгіях.

ЧОРНОБРИВЦІ . Настій із чорнобривців поліпшує обмін речовин. На початкові стадії цукрового діабету чорнобривці здатні знизити рівень глюкози в крові, позитивно діють на підшлункову залозу. У разі інших захворювань, що виникають унаслідок ураження підшлункової залози і порушення обміну речовин (псоріаз, вітиліго, діатез, нейродерміт, випадіння волосся, погіршення зору), чорнобривці також ефективні. Наші бабусі, особливо в селах, коли хімічні таблетки ще не мали особливої популярності, застосовували чорнобривці як ефективний потогінний засіб, що рятував у разі застудних захворювань. Бактерицидну дію чорнобривців виявлено дуже давно. Примочками, компресами, обмиваннями з настою чорнобривців лікують запальні процеси на шкірі, при цьому шкіра стає еластичною, оксамитовою, гарною. Для лікування ураженої шкіри, гнійних висипань готують настій чорнобривців на олії..Це ефективний засіб для обмивання, примочок, протирання шкіри. Він очищує шкіру від продуктів обміну, надає їй еластичності, пружності, дезодорує, поліпшує обмін речовин, діє заспокійливо. Особливо до вподоби такі ліки жінкам. Адже, протираючи ними шкіру, жінки стають ще привабливішими. Надзвичайно корисні ванни з чорнобривців у поєднанні з іншими рослинами. До речі, українці завжди купали маленьких дітей, особливо хлопчиків, у чорнобривцях, щоб були красивими і сміливими.

Мегедь Оксана, 15 років, 9 клас, гурток „Берегиня”