МІФИ, ЛЕГЕНДИ ПРО КВІТИ

                               ВОЛОШКА

Одного разу небо докоряло рослинам хлібного поля за невдячність: ” Усе, що населяє землю, складає мені подяку. Квіти шлють пахощі, ліси – таємничий шепіт, птахи – чарівні співи, лише ви стоїте вперто і мовчите ”.
- Це неправда, ми зовсім не невдячні. Ми прикрашаємо землю морем зелені, і в нас
немає іншого способу висловити свою вдячність. Ми не можемо піднестись до тебе, дай нам таку змогу, і ти відчуєш нашу ласку і любов.
- Гаразд, - відповіло небо. – Ви відчуєте ласку і любов небес, я зійду до вас.
І небо наказало землі виростити серед колосків сині квіточки, шматки його самого. Відтоді серед хлібного поля квітнуть квіти, а колосся хилиться до них і шепоче найніжніші слова любові і поваги.

БЕЗСМЕРТНИК

Був час на землі, коли поміж квітами почалися незгоди. Запишалися Лілія, Тюльпан, Півонія, Нарцис, Троянда, що тільки вони потрібні, людям, бо приносять їм насолоду своєю красою і незрівнянними пахощами.
Нащо засмучувати землю отим сміттям: Любистком, Волошками, Барвінком, Деревієм, Незабудками. Ні вигляду, ні запаху. Вся земля має цвісти нами, — категорично розсудили пишні квіти. Почалася справжня квіткова війна, і багато квітів пропало назавжди з лиця землі. Зібралися якось посланці всіх квіткових родів та й пішли до Бога на раду. Кожний доводив свою правоту. Суперечкам не було кінця. Одні брали красою, а інші —лікувальними властивостями. Лише одна безіменна квіточка сиділа мовчки і не озивалася. Вислухав Бог усіх, а потім звернувся до тої квітки:
— А ти чого мовчиш? Хіба тобі байдуже до тієї суперечки?
— Мені гірко слухати оту хвальбу. Раз ми є на землі, значить, має бути на ній місце усім нам. Ми — твоє творіння, святий Боже.
Бог згідливе кивав головою.
— Мене турбує інше, — продовжувала безіменна скромна квітка.
— Ти дав нам, Господи, дуже короткий вік. Дуже короткий час милуєо ми своєю красою людей. Прийде зима, і сумно людям без нас. Продовжи нам віку, Господи, щоб ми могли служити людям цілий рік. Бог, схвильований такою любов’ю цієї маленької квіточки до людей, запитав:
— А як тебе звати, мудра Квіточко?
— Немає в мене імені, Господи.
— Імені немає, а звертається до Бога з порадами, — кричали пишні квіти.
— Буде тобі ім’я, — сказав Бог. — Від сьогодні і довіку бути тобі Безсмертником.
Від того часу став Безсмертник тією квіткою, що дарує нам свою красу і здоров’я цілий рік.
Чорноіванова Олександра, учениця 9 – Б класу , гурток „Берегиня”