Вінок "НІЖНІСТЬ"

Мегедь Оксана, 15 років, 9 клас - гурток "Берегиня"

ВІНОК "ВЕСНЯНИЙ"

Чорноіванова Олександра,                                                          15 років, 9 клас - гурток "Берегиня"

Вінок "Яскравий спогад"

Юлія Карандєєва, 15 років,            9 клас - гурток "Берегиня"

КУПАЛЬСЬКИЙ ВІНОК

Голуб Олеся, 15 років, 9 клас - гурток "Берегиня"

Підсумки проекту « Мій край – легенда»

Проект « Мій край – легенда» був надзвичайно цікавим. Тема проекту нас захопила одразу, бо вона пов'язана з квітами. Квіти – це радість, яку нам подарувала природа. Навіть просто дивлячись на квіти, людина отримує велике задоволення, гарний настрій. Сааме такі почуття були у дівчат, які працювали у проекті. Але проект був не тільки цікавим, а й дуже корисним, пізнавальним для учнів.
Основною метою роботи у проекті були дослідження про український віночок, виконання вишивки вінків за створеними квітковими композиціями.
Учні зібрали багатий матеріал про символічне значення вінків, види їх, відомості про квіти та рослини, які використовують для плетіння вінків. Під час цієї роботи учні глибоко вивчали інформацію про вінки й квіти з історії, літератури, народознавства, біології. Створюючи композиції вінків, учні вдосконалювали навички малювання, уміння гармонійного поєднання кольорів, а при вишиванні віночків – техніку вишивання.
Працюючи над проектом, учні вчилися користуватися різними джерелами інформації, виконувати дослідницьку роботу, відбирати матеріал, оформлювати його, використовуючи комп’ютерні технології.
Учні значно збагатили свої знання, покращили вміння вишивати, а також отримали навички роботи над проектом й висловили бажання брати участь у різних проектах.

Ніна Барзиловська, керівник проекту

МІФИ, ЛЕГЕНДИ ПРО КВІТИ

                               ВОЛОШКА

Одного разу небо докоряло рослинам хлібного поля за невдячність: ” Усе, що населяє землю, складає мені подяку. Квіти шлють пахощі, ліси – таємничий шепіт, птахи – чарівні співи, лише ви стоїте вперто і мовчите ”.
- Це неправда, ми зовсім не невдячні. Ми прикрашаємо землю морем зелені, і в нас
немає іншого способу висловити свою вдячність. Ми не можемо піднестись до тебе, дай нам таку змогу, і ти відчуєш нашу ласку і любов.
- Гаразд, - відповіло небо. – Ви відчуєте ласку і любов небес, я зійду до вас.
І небо наказало землі виростити серед колосків сині квіточки, шматки його самого. Відтоді серед хлібного поля квітнуть квіти, а колосся хилиться до них і шепоче найніжніші слова любові і поваги.

БЕЗСМЕРТНИК

Був час на землі, коли поміж квітами почалися незгоди. Запишалися Лілія, Тюльпан, Півонія, Нарцис, Троянда, що тільки вони потрібні, людям, бо приносять їм насолоду своєю красою і незрівнянними пахощами.
Нащо засмучувати землю отим сміттям: Любистком, Волошками, Барвінком, Деревієм, Незабудками. Ні вигляду, ні запаху. Вся земля має цвісти нами, — категорично розсудили пишні квіти. Почалася справжня квіткова війна, і багато квітів пропало назавжди з лиця землі. Зібралися якось посланці всіх квіткових родів та й пішли до Бога на раду. Кожний доводив свою правоту. Суперечкам не було кінця. Одні брали красою, а інші —лікувальними властивостями. Лише одна безіменна квіточка сиділа мовчки і не озивалася. Вислухав Бог усіх, а потім звернувся до тої квітки:
— А ти чого мовчиш? Хіба тобі байдуже до тієї суперечки?
— Мені гірко слухати оту хвальбу. Раз ми є на землі, значить, має бути на ній місце усім нам. Ми — твоє творіння, святий Боже.
Бог згідливе кивав головою.
— Мене турбує інше, — продовжувала безіменна скромна квітка.
— Ти дав нам, Господи, дуже короткий вік. Дуже короткий час милуєо ми своєю красою людей. Прийде зима, і сумно людям без нас. Продовжи нам віку, Господи, щоб ми могли служити людям цілий рік. Бог, схвильований такою любов’ю цієї маленької квіточки до людей, запитав:
— А як тебе звати, мудра Квіточко?
— Немає в мене імені, Господи.
— Імені немає, а звертається до Бога з порадами, — кричали пишні квіти.
— Буде тобі ім’я, — сказав Бог. — Від сьогодні і довіку бути тобі Безсмертником.
Від того часу став Безсмертник тією квіткою, що дарує нам свою красу і здоров’я цілий рік.
Чорноіванова Олександра, учениця 9 – Б класу , гурток „Берегиня”

Вінок - символіка квітів

Жито - символ життя; плодючості, достатку; здоров'я, щастя; символ неперервності роду, етнічної свідомості, духовності українців.
Жито - одна із найдавніших злакових культур на Землі. Зерно, колосся, снопи, хліб стали ритуальними, символічними ще з часів Трипільської культури. Праукраїнці, одвічні хлібороби, розглядали жито як основу життя. В.В.Колесов наводить такі цікаві лінгвістичні докази.
Майже все, що пов'язано з існуванням живих організмів, людини, слов'яни позначали коренем жи-. Напр., "жила" /вена - по ній тече кров , що дарує життя. "Жило" /житло/ - місце проживання людини. "Жиръ" /жир/ - у давнину це слово означало їжу взагалі. "Животное" - тварина. І, звичайно, "жито" - хліб, плід, колос. "Жиця" /волосяна нитка/ - символічна носійка життя / "Животъ" - живий /про органічні форми життя, земне існування.

Лілія - символ цноти, чистоти, непорочної краси; у Біблії лілія - емблема краси таємного нареченого і нареченої в глибокому взаємному коханні; ознака витонченого смаку, розкоші, вишуканості; багатства; надії на достаток; благовоління; поваги. Водночас вона - символ смерті, відданості, помсти покійника, квітка Пресвятої Діви.
Греки приписували їй божественне походження із краплин молока матері богів - Юнони, що годувала маленького Геркулеса. Лілія була відома давнім персам, навіть їхня столиця називалася Суза, тобто "місто лілій". Тому і в гербі її як символ непорочної краси містилось кілька цих квітів. Красу лілії розхвалює сам Господь і ставить її вище всього прекрасного одягу Соломона. "Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, - не працюють ані прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі не вдягався отак, як одна із них". З красою лілій порівнюється краса таємного нареченого і нареченої в глибокому взаємному коханні. "Я - саранська троянда, я долинна лілія! Як лілія між тереном, так подруга між дівами! /
М. Золотницький у книзі "Квіти в легендах і переказах" пише, що на святі у центрі була троянда, але біла лілея все одно правила за ознаку витонченого смаку, розкоші, вишуканості, багатства. Саме тому римляни мали лілію за символ надії на достаток, і зображення її карбувалося на римських монетах як очікування народом блага. Крім того греки й римляни вбачали у ній символ непорочності, тому й увінчували молодих вінками з лілій та пшеничного колосся за ознаку чистого повного достатку життя, якого їм бажають.
Лілія зустрічається як емблема королів, невід'ємний елемент прапорів, гербів. У гербі Людовика IХ Святого вона була разом з маргариткою. Три лілії були зображені на його прапорах під час хрестових походів. Вони означали: співчуття, правосуддя, милосердя, три доброчесності царствування цього "найдобрішого короля". Хоч пізніше вона стала тавром каторжан.
Квітку дуже любили в усій Європі, а у Франції вона вважалася виразом найвищого благовоління й поваги. На всіх католицьких землях її вважали квіткою Пресвятої Діви, внаслідок чого зображення Божої Матері тут постійно прикрашають гірляндами з лілій.
У Німеччині її називали квіткою смерті. Щоразу той із братів, хто мав померти, нібито знаходив за три дні до смерті на своєму стільці у церкві білу лілію. Вона у німців, як і надгробна троянда, - свідчення то відданості, то помсти покійника. За народним повір'ям, її ніколи не садять на могилі, вона сама виростає тут під впливом якоїсь невидимої сили і з'являється переважно на могилах самогубців та людей, що загинули насильницькою смертю. Якщо вона виростає на могилі вбитого, - це ознака невідворотної помсти, а якщо на могилі грішника - то прощення й спокутування ним гріхів.

Мак - символ безмежності зоряного світу; Сонця, зорі; сну і смерті; плодючості, заспокоєння; швидкоплинного життя; красивої дівчини; безневинно пролитої крові /у християнстві/; надійного оберега від нечисті.
Мак у міфопоетичних системах світу пов'язувався у першу чергу зі сном та смертю. Римська богиня Церера ходила по землі, і за кожним її кроком виростала вогниста квітка. Зібравши букет маків, богиня засинала. Грецька міфологія змальовує образ вродливого юнака Мікона, перетвореного після смерті у мак. Макова голівка була символом плодючості і заспокоєння, атрибутом Афродіти, Гери, Кібели У християнській літературі поширений мотив про те, що маки ростуть на крові розіп'ятого Ісуса Христа. Отже, мак - символ безневинно пролитої крові.
На думку О. Братко-Кутинського, символ магічного маку такий же давній, як і калина "Макові зерна, - вказує він, - як символ безмежності зоряного світу і його астральної сили й досі зберігають своє значення. І досі мак освячують двічі на рік - на Маковея і на Спаса. Найяскравіше таке значення символу виявляється у різдвяному обряді приготування ритуальної страви - куті, де макові зернята символізують безконечну множинність зірок Всесвіту
В усній народній творчості мак - символ красивої дівчини /"Гарна дівка, як маківка", "Дівчина, як маків цвіт", "Як маківочка", "Як мак процвітає" /про людину у повній силі і красі/.
Водночас мак пов'язувався із хтонічними істотами, смертю. Напр.: "маку наївся" - очманів; "на мак розбити" - вщент; "маком сісти" - загинути/. Окрім того, мак - видюк /польовий/ був надійним оберегом від лиходійства відьом, упирів, нечистої сили. Ним обсипали навколо хати, у хліві.
Часто навколишній світ, оселя зіставлялися саме з маком /"Сей світ, як маків цвіт", "Збудуй мені світлоньку з макового цвітоньку" /Словарь української мови / /. За даними С. Килимника, однією із магічних веснянок", скерованих на високий урожай городньої рослини була веснянка "Мак".
Окрім того, мак символізував світанкову зорю /"Ой зацвіла маківочка, зачала бриніти"/, швидкоплинність людського життя /"Пройшов мій вік, як маків цвіт"/.
Іноді найдорожчу людину - матір - порівнювали із маківкою /"Да нема цвіту, світлішого над маківку, Да нема роду, ріднішого над матінку"/.
У літературі образ маку символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну /Ординці воїна скришили, На землю впало тіло біле І, наче зерно, проросло, А влітку маком зацвіло.../ М. Стельмах/.
За астрологічними гороскопами, рослиною людей, народжених 1-10 березня, є Мак. Шлях його "всіяний терном. Треба вірити у свої сили - тільки так Мак може досягнути успіху"

Троянда - символ небесної досконалості та земних пристрастей; часу і вічності, життя та смерті; плодючості; краси; цнотливості; мовчання і таємниці; у християнстві - символ раю, Діви Марії, небесного блаженства і водночас страждання.
У світовій символіці золота троянда означала досконалість, червона - бажання, пристрасть, красу, довершеність. Біла - невинність, голуба - недосяжність і неможливість. В алхімії троянда символізувала мудрість, духовне відродження.
У Древній Греції та Римі троянду вважали емблемою весни, повної життєвої краси, кохання, недовговічності життєвих благ, непорочності, символом закоханості, а також радощів, розкоші, витонченості.
Гілками із троянд впереміжку із миртовими гілками у греків освячувалися наречені. Трояндами прикрашали двері будинку, пелюстками встеляли шлюбне ліжко. Їх кидали до ніг переможців.
Однак троянда була й символом смерті, весною вона цвіте не тільки на радість живим, але й для втіхи померлим. Коли римляни відправляли поминки, головну роль на них відігравали троянди: їх ділили між присутніми, гірляндами прикрашали могили. Греки носили троянди на голові і грудях як знак трауру, як символ короткочасності, плинності нашого життя. На надмогильних пам'ятниках часто розвішували бутони троянд, що символізувало нескінченність.
Спочатку у християнському мистецтві троянду прославляли як райську квітку, символ чистоти і святості. Пізніше вона стає символом Богородиці, яку уявляли сидячою в раю серед трояндових квітів. За легендою, архангел Гавриїл зробив для Богородиці три вінки: із білих, жовтих і червоних троянд. Вінок із білих троянд символізував її радість, із червоних - страждання, а із жовтих - славу. Червона троянда стала символом крові Христа, що страждав. Білі троянди в середні віки називались також трояндами Магдалини: кажуть, нібито вони втратили свій колір від пролитих на них сліз каяття Магдалини.
В українській традиції троянда - символ краси, кохання

Троянди й виноград - символ єдності двох важливих сторін людського життя; насолоди від краси природи та мистецтва і творчої праці на благо людей; духовно багатого життя народу; поєднання духовного і сущого, божественного і земного; діянь людського розуму і фізичної праці; краси людського життя.
Троянди й виноград - символ єдності двох важливих сторін людського життя; насолоди красою природи та мистецтва і творчої праці на благо людей
На думку В.М.Борщевського, троянди й виноград символізують духовно багате, красиве життя народу.
Троянди й виноград належать до найдревніших культур на землі. Люди здавна поклонялися красі, витонченості троянди та корисності, плодючості, жертовності винограду. Смик Г. у статті "Біблійні рослини" пише: "Щонайбільшої шани у святому Писанні зажив виноград та його плоди й продукт - вино! Саме виноград серед ще кількох видів украй потрібних людям рослин посів чільне місце. Він є символом смиренного, покірного способу життя, працелюбства, благополуччя, достатку і спокою. Загалом же виноград у Біблії згадується понад 115 разів.
Гроно винограду одночасно символізує плодючість і жертовність, бо із нього роблять вино, зокрема, вино кольору крові. Йому відводиться символічне значення божественного Ягняти, яке зображувалося між колючками та гронами винограду.
Троянда /див. Троянда/ у світовій культурі є символом досконалості краси, витонченості. Більш конкретні символічні значення мають кольори троянди та квітів. Біла і червона троянди - символи печалі і любові, голуба троянда - символ нездійсненного, неможливого, золота - символ абсолютного успіху. Троянда, що має сім пелюсток, символізує священне число 7 /сім напрямків простору, сім днів тижня, сім чудес/, а троянда, що має 8 пелюсток, символізує відродження /
У древніх греків троянда була царицею квітів і мала свою символіку. "Греки носили квітку на голові й на грудях як символ жалоби, нетривалості нашого життя, котре так само швидко в'яне, як запашна троянда. У квітці троянди греки вбачали символ нескінченності, що виявлялася у її круглій, без початку і кінця, формі, саме тому на грецьких надмогильниках, пам'ятниках можна зустріти букет троянд.
Якщо в Греції троянда була то символом кохання і краси, то ознакою глибокого смутку, у римлян в часи республіки вважали її атрибутом суворої моралі, нагородою за видатні діяння. Із падінням Риму вона стала символом розкоші і розпусти. Окрім того, троянда для римлян першої республіки була священною квіткою і символом мовчання. У католиків троянда - небесна заступниця добрих справ.
В історії Англії троянда була символом горя, а червона троянда - символом меча і смертельної рани. У середньовіччі троянда стає знаком різних таємничих товариств /
Поєднання духовного і сущого, божественного і земного діянь людського розуму, духу і фізичної праці містить у собі образ троянди й винограду у людському суспільстві. М.Т.Рильський у 1957 році видав збірку поезій "Троянди й виноград". Цей образ сприймається як натхненна пісня про красу людського буття, красу мистецтва і природи, про творчу працю, що не з примусу, а за покликом серця приносить моральне задоволення, робить життя людей цілеспрямованим, потрібним:

У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.
                                                      Л.Кожуховська.

Фіалка - символ смутку, смерті, але водночас емблема пробудження природи; девіз Афін; знак невинності, скромності, цноти, чистоти; беззахисності, відданості своєму коханому.
У греків фіалка вважалася квіткою смутку і смерті. Нею прибирали смертне ложе і могили молодих, дочасно померлих двічат. Символічне значення фіалки пов'язане із легендою про переслідування чарівної дочки Атласа богом сонця Аполлоном і передчасне перетворення на чудесну фіалку.
Фіалка була також емблемою пробудження природи і водночас девізом Афін, котрі Піндар оспівав як заквітчане фіалками місто, а скульптори й живописці зображували у вигляді жінки з вінком фіалок на голові.
Після греків фіалка ні в кого не користувалася такою любов'ю, як у давніх галлів, для яких вона була символом невинності, скромності і цноти, тому нею посипали шлюбне ложе.
Любов до фіалки перейшла до нащадків галлів - французів, у котрих під час поетичних змагань, які відбувались щорічно в Тулузі, однією з вищих нагород була золота фіалка.
У багатьох європейських народів фіалку вважали емблемою чистоти, беззахисності, відданості й вірності своєму коханому лицарю. Її неодноразово оспівували поети, зокрема, сучасник Людовіка XIV французький поет Демаре, посилаючи знаменитій засновниці літературних вечорів Жюлі де Рамбульє вінок із фіалок, змушує цю квітку говорити про себе ось що: "Не маючи честолюбності, я ховаюсь у траві, скромна своїм забарвленням, я скромна також і вибором місця; але якщо коли-небудь побачу себе на вашому чолі, то з найскромнішої квітки я стану найкращою".
За народним сонником, фіалка приносить радість. Вона має здатність причаровувати. Для цього тому, кого хочуть причарувати, потрібно під час сну бризнути на повіки соком фіалки, а потім, коли він прокинеться, прийти і стати перед ним.
Голуб Олеся, 15 років, 9 клас - гурток "Берегиня"

Символіка квітів дерев

Вишня - символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі; матері; дівчини-нареченої.
У давнину вишня була одним із священних дерев далекої Японії та Китаю. Для праукраїнців вишня, за даними О.Шокала, - світове дерево життя Як відомо, колись слов'яни святкували Новий рік 21 березня. Це було свято весни, Новий рік споконвічних хліборобів. "У давнину в Україні, - підкреслює дослідник, - вишня була ритуальним деревом весняного новорічного обряду. Деревце вишні садили восени в діжечку, тримали його в хаті, а навесні, у березні, вишенька розвивалась і розквітала. По тому, як вона квітне, дівчата вгадували долю на цілий Новий рік. На думку Г.Лозко, назву "вишня" слід вважати прикметником жіночого роду, від форми "вишній", тобто "божественний" /порівняйте із словом "Все-вишній" /Всевишній/. Отже, вишня - це "божественне дерево", присвячене Сварогу /
Окремі дослідники зіставляють це слово із весняним сонцем у зеніті, тобто "вишнім" сонцем. Лінгвістичний аналіз етимології слова "вишня", зроблений нами, підтверджує думку про правильність зіставлення її з образом світового дерева, священного дерева життя.
По-перше, слово "вишня" - слов'янського походження, воно мало такі регіональні варіанти як "вишник", "вишника". Водночас слово "вись" /висота/ /світове дерево, як відомо, дуже високе, дістає кроною неба/ мало аналогічні форми - "вишник", тобто "вищий", "старший", "вишок" - вершина, шпиль.
Словник Б.Грінченка фіксує форму "вишній", тобто "верховний", а отже "небесний", "божественний". Водночас у Словнику вміщено фразу "Господи вишній, чи я в тебе лишній?", яку можна зіставити із фольклорним виразом "Ненько, моя вишня, Чи я в тебе лишня..." Отже, у свідомості праукраїнців вишня асоціювалася із небом, високим деревом життя, Богом. Окрім того, білий колір її цвіту асоціювався із святістю, бо "світ" - це "свят".
За даними М.Костомарова, слов'яни обожнювали саме світло як джерело життя, білий колір /пор. імена язичницьких богів Світовид, Білобог/. Споконвіку священні речі українців - білі /хата, вишиванка, хустина, рушник/. Священний птах лелека має біле забарвлення. Таким чином, безсумнівно, вишня була у наших пращурів Священним Деревом Життя, Матері-богині, України.
Відгомін цих вірувань знаходимо у творах усної народної творчості, українських письменників. У свідомості українців і нині вишня - це рідна домівка:"Садок вишневий коло хати" /Т.Г.Шевченко/. Або:"Як я любив у хмарах вишняку Твої білесенькі, немов хустини, хати" /М.Старицький/.
У поемі І.Я.Франка "Іван Вишенський" змальовано, зокрема, епізод, коли саме вишневий цвіт нагадав герою на чужині про рідну Україну і змусив повернутися із грецького Афону.
Ліна Костенко використала цей образ для опоетизації весни, кохання, нареченої:
Ще сніг ковтала повідь широченна,
І рала ждав іще тужливий лан.
А під горою вишня - наречена
Вже до віночка міряла туман.
У поемі І.Драча "Смерть Шевченка" вишневий цвіт асоціюється із безсмертям Великого Кобзаря.
Або ще такі рядки:
О, вишня - Матінко Всевишня -
Весь білий світ - то вишні цвіт.
Правічне дерево Вкраїни -
Її безсмертя в плині літ.

                                                Яблуко /яблуня/
- символ цілісності, земних бажань; попередження шкідливості перебільшення матеріальних бажань; символ початку всіх речей, плодючості; безсмертя та вічної молодості; таїни гріхопадіння діви Марії; людини; спокуси; дерева пізнання добра і зла; смерті і зла, розбрату і чвар; витримки, самопожертви в ім'я народу; батьківщини, Батьківщини.
На думку О.П.Знойка, одним із атрибутів язичницької богині Лади /богині гармонії, любові, Матері світу/ було саме яблуко, що символізувало першопочаток усіх речей. Світова міфологія знає численні образи та символи, пов'язані з яблуком. У кельтській міфології існував острів Аваллон /"острів блаженних"/, де нібито росли червоні яблука безсмертя, зупинявся навіть час /!/ Скандинавська міфопоетична система знає богиню Ідумн, яка володіла золотими молодильними яблуками, що давали богам вічну молодість.
У грецькій міфології був образ саду із золотими яблуками, які стерегли Геспереди. Їх, за міфами, одержала богиня Гера від Геї як весільний подарунок. Здобуття цих яблук - один із дванадцяти подвигів уславленого Геракла.
Як відомо, яблуко із написом "найпрекраснішій", підкинуте Єрідою /дочкою Ночі/, внучкою Хаосу трьом богиням, стало причиною Троянської війни.
Міфологія адигів вшановує Тхагаледжа - бога плодючості та землеробства. За переказами, він нібито подарував людям золоте дерево, на якому за один день /!/ спіє дивне яблуко - наполовину біле, наполовину - червоне. Жінка, яка страждає безплідністю, з'ївши білу половинку, народжує дочку, червону - сина.
За біблійною легендою, Єва, з'ївши заборонений плід /яблуко/ із дерева пізнання добра і зла, зробила "первородний гріх". За це разом з Адамом була вигнана з раю і проклята Богом.
У католицькій іконографії яблуко символізувало гріхопадіння діви Марії /див. Богородиця/, яке воно переборює через Благовіщення.
Шанованим у християн є яблучний /другий/ Спас 19 серпня у православних, 6 серпня - у католиків. За віруваннями, до цієї дати категорично заборонялося їсти яблука, особливо тим жінкам, у яких померли діти. Це пояснювали тим, що нібито Ісус Христос, Мати Божа роздають цього дня усім дітям-небіжчикам яблука. Обділеними залишаться саме ті покійні діти, матері яких порушили заборону.
Відомий міфолог, фольклорист О.Афанасьєв /Древо жизни. - С.220/ писав: "Жива вода та золоті яблука володіють однаковою творчою силою: вони однаково оновлюють немічного старця, роблять його квітучим юнаком...; хворому дають міць та здоров'я; мертвому - життя, потворність перетворюють на красу; безсилля - у богатирську силу..."
Красива легенда, казка, - скажете ви. Не поспішайте іронічно посміхатися. Справа у тім, що в останні десятиріччя вчені-фізики висунули гіпотезу про існування тахіонів - частинок, які мають швидкість більшу, ніж швидкість світла. Якщо колись вдасться збудувати тахіонний космічний апарат, то люди, повернувшись на Землю, стануть молодші, ніж були! Ось і казка про "молодильні яблука" у гіпотезах фізиків ХХ століття!
У літературній традиції відоме яблуко Вільгельма Теля - героя середньовічної легенди "Сказання про стрільця". Він відмовився виконати наказ австрійського намісника у Швейцарії Гесслера. За це В.Теля примусили зробити надлюдське: стріляти у яблуко, покладене на голову ... його маленького сина. Тель влучив у яблуко, виявивши величезну витримку.
В українській літературі яблуко - символ дівочої краси /гарна, мов яблучко/, кохання, чистоти, добра, батьківщини.
Напр.:
Білі яблуні у високості,
З медвянистою звадою,
Над захланністю і жорстокістю,
Над підлотою й зрадою.
                                           /А.Малишко/.
Або:
В янтарі дрімають тихі луки,
Може, сниться їм лапатий сніг?
Одпливли мої літа розлуки -
Я спішу до тебе на поріг.
Там твоє й моє лежить минуле,
Яблуні шепочуть вдалині.
Увійду у хату: "Не забула?"
І ти, певно, тихо скажеш: "Ні..."
                                                     /М.Стельмах/.
Голуб Олеся, 15 років, 9 клас - гурток "Берегиня"